Єврейська історія та спадщина Львова

Вважається, що євреї жили у Львові від часу заснування міста у середині ХІІІ сторіччя. Тут єврейська громада розбудовувала своє релігійне, культурне та економічне життя. Ознакою повноцінного культурно-релігійного життя була діяльність видатних рабинів. Слава Львова як осередка вивчення галахи сягала вершини у XVII сторіччі. У Львові служили два визначні рабини XVII сторіччя. Рабин Давид бен Шмуель Галеві Сеґал (Таз, 1586–1667), автор твору «Турей загав» – коментаря до кодексу «Шулхан арух», жив тут після закордонних поневірянь до самої смерті. У Львові він служив рабином приміської громади, очолював її єшиву та відігравав важливу роль у нарадах Вааду Чотирьох Земель. Серед його найвидатніших учнів – р. Шмуель бен Давид (рабин у Гамбурзі та автор «Нахалат шів’а»), р. Ісраель бен Шмуель (рабин Тернополя), і Тазів пасерб р. Ар’є Лейб (рабин та голова єшиви у Бресті; автор збірки респонсів «Ша’аґат Ар’є ве-кол шахал»). Р. Яаков Єгошуа Фальк (1680-1756), автор «Пне Єгошуа», був головним рабином Львова у 1717-1731 рр. Він був одним із найбільших талмудистів свого часу, і його книга коментарів та доповнень до Талмуду «Пне Єгошуа» належить до класики періоду «Останніх», її й сьогодні вважають важливим досягненням у вивченні Талмуду.

Австрійський період приніс для єврейської громади, як і для міста в цілому, низку реформ в часах правління Марії-Терезії та Йосифа ІІ. Єврейське життя врегульовували «Judenordnung» (1776) і згодом «Toleranzpatent» (1789). На місці традиційного громадського врядування єврейською громадою – тепер відомою як Kultusgemeinde — управляла рада із семи членів. 1782 р. відкрилася перша єврейська німецькомовна школа для хлопчиків, а 1790 р. існувало вже чотири школи для хлопчиків і одна для дівчаток.

Львів став також одним із центрів Гаскали. Серед її прихильників (маскилім) – Герц Гомберг та шкільні вчителі. Гомберг був урядовим попечителем німецько-єврейської шкільної системи у Галичині впродовж 1787-1806 рр. Як перший єврей в Австрійській імперії, який склав іспит з філософії у Віденському університеті, він цілковито схвалював політику примусового просвітництва євреїв та був серед перших, хто встановив співпрацю між маскилами та абсолютистськими урядами Східної Європи. У наступні десятиріччя чисельність маскилім зростала та включала Єгуду Лейба Мізеса, Бін’яміна Цві Ноткіса, Ісака Ертера й Соломона Єгуду Рапопорта.

Водночас у Львові закріпився хасидизм. Сюди у кінці XVIII сторіччя його приніс рабин Цві Гірш Розанес. У перші десятиріччя ХІХ сторіччя Львів перетворився у поле боротьби між маскилами та хасидськими громадами. Тут було дві єврейські друкарні, а Львів став центром видання книг і для хасидів, і для маскилів. Упродовж 1820-1830-х рр. кількість хасидських мін'янів зростала, і 1840 р. заснували синагогу, яка згодом стала оплотом Белзької хасидської династії. Одним з найвидатнішим рабинів-міснагідів був р. Яков Мешулам Орнштейн, який вважався провідним авторитетом галахи у свій час. Він написав «Єшуот Яаков» – коментар до кодексу «Шулхан арух». До середини ХІХ сторіччя у Львові утворилося значне середовище інтелігенції. 1844 р. засновано Поступову синагогу, а рабина Авраама Кона запросили бути проповідником і вчителем релігії. Таке різноманіття, часто із елементами напруження, перетворило Львів на важливий центр єврейського життя.

У кінці ХІХ сторіччя Львів славився єврейською інтелігенцією, особливо істориками, які докладали чимало зусиль для вивчення єврейських традицій та історії. Тут можна назвати Натана Дембіцера, Соломона Бубера, автора першої книги з історії львівської громади р. Єхезкеля Каро та першого професійного історика польського єврейства Майєра Балабана. Після емансипації євреїв згідно з австрійською конституцією 1867 р. утворилося багато політичних і громадських організацій із найрізноманітнішими політичними програмами від ліберального товариства Шомер Ісраель до ортодоксального Махзікей га-Дас та пропольського Аґудас Ахім, а з 1880-х рр. розвинулися сіоністичний та соціалістичний рухи. Заснування безлічі єврейських організацій близько 1900 р., наявність школи, театру та лікарняного комплексу свідчать про атмосферу відродження.

Упродовж багатьох сторіч Львів був важливим центром медицини й фармації. У ХІХ сторіччя єврейські лікарі зробили значний внесок у дослідження, викладання й практику медицини. Лікар і філософ Яков Раппапорт, піонер єврейського просвітництва, безкоштовно лікував бідних. А Моріц Раппапорт, головний терапевт єврейської лікарні, був ще й поетом, перекладачем, театральним критиком і міським радником. Він часто виконував роль посередника між польською, німецькою та єврейською культурою. Традиція поєднувати медицину із суспільним призначенням продовжувалася і в ХХ ст., коли говоримо про славні постаті – Луцію Фрей-Ґоттесман і Людвіка Флека.

Початок ХХ сторіччя провістив атмосферу перемін серед молодих письменників Східної Європи: вони шукали нову єврейську ідентичність через модерну їдиш-мовну літературу. Перша група неоромантиків, які писали мовою їдиш, оформилася у Львові 1910 р. і включала Авраама Моше Фукса та Захарію Берґнера, також відомого як Мелех Равіч. Еміграція та міграція породили світову мережу їдиш-мовного письменства.

Близько 1930 р. друга, молодша група у Львові намагалася стати посередником між авангардним мистецтвом та культурою їдишу. В 1929 р. Рахель Ауербах, Дебора Фоґель і Рахель Корн заснували часопис «Zuschtajer» (“Дар”), закладаючи основу для експериментальної їдишомовної літератури. Міжвоєнні роки принесли також авангард і у візуальне мистецтво. Групу «Артес» заснували молоді художники Львова 1929 р. Багато з них навчалося у Парижі у таких митців як Фернан Леже й чимало мандрували Європою. Їхні роботи охоплювали широке розмаїття течій, які входили до сучасного мистецтва. Вони часто співпрацювали із авангардними музикантами й письменниками та організовували виставки у Варшаві, Кракові, Лодзі та Львові. Серед її членів були Отто Ган, Олександр Рімер, Марґіт Райх-Сельська, Генрик Штренґ, до них долучився український художник Роман Сельський. Інші видатні митці-львів’яни були Зигмунт Бірер, Ерно Ерб, Максиміліан Фоєрінг, Артур Кляр, Фредерик Кляйнман, Еміль Кунке, Мартин Кіц, Генрик Лянґерман, Людвик Ліллє, Генрик Мунд, Бруно Шульц, Мойсей Псахіс і Вільгельм Вахтель.

З середини ХІХ сторіччя львівськими євреї прославилися як видатні залізничні інженери, а з початку ХХ сторіччя – як міські інженери й архітектори. Архітектурне обличчя міста творили талановиті архітектори й будівничі Юзеф Авін, Фердинанд Каслер, Максиміліан Когут, Альберт Корнблют, Генрик Орлеан, Леопольд Райс, Соломон Рімер, Зигмунт Шпербер, Артур Шталь, Міхал Улям та ін. Це яскраве, різноманітне та багате суспільно-культурне життя єврейської громади брутально припинив Голокост.

*Цей текст підготовлено у співпраці з Центром міської історії у Львові. Історичний огляд ґрунтується на матеріалах про Львів із Енциклопедії євреїв у Східній Європі Інституту YIVO (автор Рахель Манекін) та виставки «Wo ist Lemberg?», яку підготував «Neue Synagogue-Centrum Judaicum» і представив 2008 р. у Центрі міської історії у Львові." Подяка Сергію Кравцову та Йосипу Гельстону за допомогу у написанні тексту.